Візит Петра Порошенка до Львова за три дні до історичного вибору.
Паралізований центр чекає на Порошенка. Є у цьому щось біблійне в львівських палестинах, багатостраждальне, хоча до Хресної дороги залишилося ще три дні.
Пришестя Порошенка починає розігрівати для присутніх співак Петриненко зі співачкою Горобець. Років ще десять тому вони розпочинали мітинги Юлі, але б краще нині Петриненко реанімував Візерунки шляхів. Тепер в Юлі замість нього співає для жіночок молодший Пономарьов. Пісенна стежина для Порошенка чомусь настільки нудна та одноманітна, що починає нагадувати Ющенка. Підстаркуваті Мандри з хітами минулого сторіччя. Млявий без келішка коньяку Плач Єремії та млява публіка з продукцією Макдональдза в руках. Малий Чубай міг би згадати про секс наркотики та рок-н-рол й залабати для всіх безсмертний хіт "Вона". Оце б була чарівна хохма в цю богоспасенну мить, але схоже, що несповна. Місцева Софія Федина з традиційно невмотивованим рівнем патетики, захмарним настільки, наскільки це дозволяє провінційна сцена та стеля. А ще гламурні ведучі придуркуватого Євробачення з понтами ледве не з самого Санремо.
За охороною Президента, за паралізацією центру Львова заради бажання захистити Порошенка від кумедних хлопчиків з Нацкорпусу, схоже, що забули про місцевих журналістів. Ніхто нічого не знає і ніхто нікого не пропускає. І лише стрункі ряди місцевих бепепістів заохочують в будь-якій кількості два пункти пропуску в буфер між сценою та іншою, запарканною, публікою, оглашенною, яку поки що не пускають з брудними ногами до святого храму. Десь ніби снує список акредитованих журналістів (начебто в столиці, бо у Львові про це ніхто не заїкався), десь ніби має вхід для них. Але де він? Гримак та Замлинський, який хвостиком бігає за Синюткою (ніби пацятко за Вінні Пухом) тупо морозяться, ніби бачать вперше або не бачать взагалі. Охорона навіть не бикує, як це було, наприклад, в Юльки, і навіть намагається вибачатися, але кому від того легше. Дорогу до храму, чим ближче до вівтаря священного, допомагає осилити лише покрокова теорія трьох магічних номерів (телефонних).
Прогнозована промова Порошенка з відповідними емоціями, настроями та меседжами якось не особливо збуджує втомлений нарід. Навіть потроєне ехо гласу Божого не особливо помічне у ці безбожні роки. Дрони літають, мобілки знімають, люди втикають. В сакральну тріаду Армія-Віра-Мова можна сміло припасовувати четвертий елемент – Селфі – і лише тоді весь захід починає веселково вигравати різноманітними барвами, що та чіча-ляля. Інколи з натовпу в бік Порошенка кричать слова про відрубані руки. Таких Порошенко називає 5 колоною. Хтось позаду навіть вимагає в нього вибачення перед Шарієм. На місце крику відразу поспішає охорона, психіатри та фотокори. І це єдина смішна мить на святковій стометрівці (дивно, що ніхто з місцевих не розповів столичним про всю неповторну специфіку цього місця).
З афіш над усіма сміється Олег Винник. Його концерт перенесли на серпень, але це лише більше збадьорить його публіку млосними очікуваннями, тим більше, що електорат, який він збиратиме на Арені. Львів, навіть не снився нинішньому велелюддю. В еру фейбучної автомізації та тотальної сегрегації, де кожен мешкає у власних бульбашках долі, Винник стає ледве не пророком оптимізаційного збирання своїх прихильників у локалізованому місці. І людям зручно, і центр міста дихає, і лідерам затишніше в дружньому колі, де немає нікого зайвого. Ці зайві нині потрібні лише для мобілізації спільнотки обраних, але й від цього інколи тре відпочивати.
За спиною в Президента стоять начебто студенти нібито з касту якогось підліткового серіалу про секс, наркотики та рок-н-рол. Але з такими обличчями та правильним положення рук а-ля на варті моралі та граалі їм би відразу в Цагал. Перед очима Порошенко, в загальній одноманітності, де він намагається перегнати вертихвістку Юльку в кількості вимовлених слів за годину часу, можна помітити хіба що конфлікт покоління. Старші у ньому хочуть послухати живого Президент (бо коли ще), а молоді в ньому хочуть тицьнути йому дулю з маком (в кишені). В атмосферці обопільного пофігізму сонний піпл дещо роздупляється на історії про кохану Марину, щоб знову втомлено нарікати подумки чи то на авітаміноз, чи то на комуналку. Після гімну України разом з доньками обабіч Порошенко вирушає в благодатний селфітур околицями сцени, що розігнати туди-сюди хвилі застояного люду, за яким з Оперного стежить пильне око. Нікого ніби не затоптали. Нарід розвеселився і тепер мусить скинутися на пам'ятник тому, хто перший додумався до нарцисичного селфі. Кров зарухалась, м'язи піднялися, члени повстали. Можна з новими спогадами про головне іти спати.
А таки варто подумати про новий майданчик для зустрічі політиків та політикинь з пролетарями, щоб вже так не переобтяжувати місто й так схарене Садовим та його посіпаками. Мо' біля пам'ятника Франкові чи Бандері. Бо якщо в Юльки ніяк не було 15 тисяч кревних качмариків, то й на Порошенка ніяк не прийшло 20 тисяч вірних порохоботиків. От звідки в дигітальну еру в людей такий незнищенний потяг до обчислення живих людей в обмеженому просторі? Он на велотреку який вітер гуляє. І місцинка майже в центрі. І хто такі гроші викидатиме на концерт LP (є ж купа народу, яка свистить краще за неї). Але є щось у тій пишноті (наче востаннє), що так гріє незбагненну слов'янську душу-християнку.
відео
картинки
Петро та ангели
біси
херувими
вірні, оглашенні та митарі
А насамкінець для усіх та кожного лунає янгольський свист Björn Olsson "Annika" на блаженних пасовищах Раю, де лев бавиться з овечками в чувачі (якщо не вишиває хрестиком).
