Крашанка

Совковий режисер Тарас Дудар з псевдопатріотичним кітчем про одну допотопну ракету для путінського чахлика у Кремлі.

У режисера Тараса Дударя є один великий пунктик на гівні. У своїй попередній стрічці він возив його вантажівкою. У новому фільмі про єдність родинного кола у час Великодня він розкидає його невеличкими кавалками навсібіч.

Взагалі, звісно, цікаво, як режисер православного фарсу Генделик (2023) з відвертим русскім душком та уклінною подякою Єгору Бєнкєндорфу продовжує й далі робити якесь кіно в Україні. Допотопний Генделик був по вінця сповнений ностальгією за русскім міром. Там періодично згадували Ільфа, Пєтрова, Бабєля, Гоголя та Булгакова. Якщо не російські казкові меми, то питомо російський словоєрс. На тлі композитора Хачатуряна блимала світлина акторки Фатєєвої, а також якийсь мультик про Ісуса на русскам язикє.

Увесь цей радянський мотлох Дудар вперто тягне й у своє нове, начебто патріотичне кіно про українську родину Забіяк. Щоб хоч якось перебити радянський душок русского міра він постійно заводить Гімн України у всіляких кітчевих варіаціях, хоча це ніяк не допомага йому у цій ракетній фантастиці напередодні Великодня. Все, що він може зафільмувати, надзвичайно легко назвати рагульнею під Непиталюка.

Дудар чомусь думає, що він якийсь патріотичний комедіограф, але його Крашанка ідеально вписується своєю застійною атмосферою в етнографічне гетто на кшталт українофобного контенту Останній москаль чи Скажене весілля. З такою кількістю радянських алюзій його нове кіно навіть можна назвати продовженням радянської карикатури Весілля в Малинівці (1967), оскільки фільмове село Дударя називається Вербівка.

Страсний тиждень у колі сім'ї, на думку цього режисера, вирізняє атмосфера старих радянських фільмів, старомодний гумор, дешевий кітчевий саундтрек та нескінченні совкові алюзії на Гайдая, Данелію та Меньшова (його Любов і голуби були особливою фішечкою в останньому фільмі Непиталюка про геїв в Україні). Дивно, що під час епізоду сина з баяном догори не полізли цитати з радянського хіта Білі Роси (1983) Ігоря Добролюбова.

Візуально Крашанка інколи таки вже є кращим фільмом, аніж Генделик, але режисерська убогість – незнищенна. Й так примітивний сценарій поволі деградує до фіналу і цей формат дешевого серіалу можна було розтягнути на увесь Великий піст. Подекуди ця маячня вже скидається на відверте знущання (промова сина про похорон біля могили матері а-ля Семен Семенович Горбунков чи приколи про війну). У ній відверто бракує Вєрки Сердючки. І вже зовсім цікаво, чому у цій плаксивій казочці досі не вискочив з-за рогу сам Артем Пивоваров зі своїм псевдопатріотичним закрепом?

Дідова ракета таки долетить до Кремля на Великдень, адже хтось нарешті прочитав Богдана Жолдака. Все це, звичайно, цікаво та потрібно, але що, на думку режисера Дударя, сповіщає широким масам той епізод, де діти та онуки не дають дідові запустити свою ракету під хвіст путіну, бо так спрагли його батьківської уваги та любови? Ще й обіймають її (ракету) навстоячки?

Хоч якось з цього режисерського кавелика Крашанку намагаються витягнути Олеся Журахівська та Дар'я Легейда. Та нічого вже не вдієш. Їм разом потрібен новий сценарій про сестер. Легейда, до речі, може стати місцевою Джессі Баклі, якщо їй трапиться на очі якийсь адекватний сценарій. Вкотре шкода часу Ігоря Портянка, який грав епізод у Генделику та був найкращим у Бурштинових копах (2021), адже на нього вже давно чекає головна роль у якійсь цікавій комедії. Треба, щоб ще хтось сильний тримав режисера Дударя чимдалі від британської стрічки Wicked Little Letters (2023).