Мирослав (Мирон) Ґудз

До 80-ліття з дня народження Мирослава (Мирона) Ґудза, юриста Львівської Регіональної та Крайової ради НРУ.

Певна частина львівської інтелігенції у 1980-х полюбляла ходити на каву до невеличкої кав'ярні "Нектар" при вулиці Саксаганського. Там була хороша атмосфера для кавування. Можна було приємно спілкуватися, обговорювати новини, знайомитися із новими людьми з близького за духом середовища. Там й зазнайомився із Мироном Ґудзом. Він виявися дотепним, простим і скромним чоловіком. А що жив неподалік, то бував там щоденно, чи на прогулянці Академічною. Належали ми до гурту самого п. Нектарського (Ярка Гнатіва). Він також проживав поруч. Частенько ми кавували з Ігорем Білозіром.

Прийшла бурхлива революційна весна 1989 року і мені з кількома побратимами доводилось формувати основу, кістяк нового, дуже очікуваного серед народу масового громадсько-політичного формування – Народний Рух України (РУХ). Зрозуміло, що там потрібні були юристи. Я й звернувся до Мирослава Ґудза із пропозицією вступити в РУХ і увійти в актив нашої команди. Він не довго думав і погодився. Так Оргкомітет із створення Львівського Руху отримав кандидатуру юриста.

фото: Мирон Ґудз на демонстрації в Києві, кінець жовтня 1990 року, у переддень початку Революції на граніті

На Установчій Конференції Руху 7 травня 1989 року в Пороховій вежі я рекомендував погоджену товаришами кандидатуру Мирослава Ґудза у правничу комісію Львівської Регіональної Ради Руху. Тоді було обрано Раду організації, її Президію, Оргвіділ (виконком) та затверджено створення 10 комісій, серед яких і правничу. Нею провадили Нестор Гнатів та Мирон Ґудз. Залучити небайдужу людину до організаційної роботи при Регіональній Раді Руху було начебто й нескладно, але для цього в кандидата потрібні були важливі якості: до особи повинна була бути повна довіра; впевненість, що при складних обставинах (арешт, шантаж) ця людина проявить стійкість і не видасть справи; солідна фахова підготовка, сміливість, такт і солідність. До слова, інші юристи не виявляли сміливості вступити в актив Руху. На щастя, Мирон гідно вписався у гостро опозиційну до влади рухівську діяльність.

У визначений час консультував представників рухівських осередків підприємств та з районів області. Чергував у визначений час і підключався до  оргроботи нашого штабу спочатку у Пороховій вежі, відтак у приміщенні на пл. Ринок, 8; потім в офісі по вул. Лесі Українки, 2 і нарешті у централі Руху на проспекті Шевченка, 13. Вже у травні 1989 р. ми доручили йому нелегке завдання – підготувати аналіз виборчих баталій із системною критикою комуно-бюрократичних номенклатурників. І він, будучи зовсім не публічною людиною, виступив гідно. На щорічних звітно-виборних конференціях у 1989-1992 рр. обирався головою до контрольно-ревізійної комісії обласного Руху. Усі документи перевірок і звітів акуратно зберіг і передав до мого приватного архіву Руху вже у 2017 році. Був Мирон і членом Проводу Львівського Руху.

Були ми з Мироном і делегатами Установчого з’їзду Народного Руху України, який відбувався 8-10 вересня 1989 р. в залі Київського політехнічного інституту, на якому зійшлися люди різного віку і чину з усіх кінців нашої землі – зі Слобожанщини і Волині, Галичини, Таврії, Донецького краю, з Криму і Полісся, Закарпаття і Буковини. Це тоді, коли присутньому на з'їзді секретарю ЦК з ідеології комуністу Леоніду Кравчуку подарували синьо-жовтий значок – причепили  на лацкан піджака. Правда, перед виступом Кравчук зняв піджак і повісив його на стілець. До кінця 1992 року Рух вступив у критичну фазу. Рухівські низові осередки та ряд аналітиків вимагали зміцнення громадсько-політичного Руху, але його "верхи" пішли іншим шляхом – перетворили РУХ з 1993 року в партію НРУ. Осередки на заводах,  установах, вищих навчальних закладах, Академії Наук України тощо практично були ліквідовані. Бо партія ж не може мати там осередків, де з Народного Руху виключили народ.

Ми пробували зберегти громадсько-політичні формування ще до кінця 1990-х, але це вже був не той масштаб і не та сила. Рух розтягнули по комірках і кинули у міжпартійні чвари, він став тільки блідою тінню колишньої могутності. Згадуємо, що був шанс у початках державності отримати більшість у Верховні раді України. Цей шанс міг мати тільки об'єднаний Рух, але не судилось. От і топчемось на місці вже два десятки літ. Люди переважно тепер пасивні, роздратовані та без вогника в очах. Тільки українські воїни-визволителі на Донбасі скроплюють кров'ю нашу святу землю, захищаючи Батьківщину від московсько-совкових банд. А ми мріємо про перемогу українського духу та сили.

Теперішній Рух, як партія також втратив свої орієнтири. Рух став такою приватизованою групою, яку навіть партією назвати тяжко. Під старою назвою уже зовсім не той Рух. Проте в стратегічному сенсі НРУ виконав свою історичну місію. Народний Рух України призвів до розвалу Радянського Союзу і створення Незалежної Української держави. Час до часу за останні чверть століття ми зустрічаємося в центрі, гомонимо та ходимо вже на іншу каву в каварні з умовними назвами "Апендицит", що на вул. С. Руданського чи в "Зелену браму", що на вул. П. Чайковського. Зрідка спілкуємось втрьох – Мирон, Сашко Коровицький з Академії мистецтв та аз.

автор: Всеволод Іськів (колишній голова оргвідділу Львівської Регіональної та Львівської Крайової Ради Народного Руху України, голова Великої ради та секретара НРУ, а нині: громадський діяч та історик).

фото Мирослава Ґудза: Ярослав Тимчишин